Недільний університет: по-новому про старе

18 січня пройшло чергове заняття Недільного університету. Проте навряд чи його можна поставити в один ряд з усіма попередніми. Проект недільних занять діє більше двох років, і конче потребував змін для продовження свого існування. Бо там, де немає розвитку, немає життя.

Це заняття стало першим на шляху реформування проекту. На заміну лекційному формату проведення прийшов інтерактивний діалог, обговорення і гаряча дискусія. Змінилось і саме змістове наповнення заняття. Як заведено, мова йшла про історичні події, але розглядались вони крізь призму сучасності, може навіть дещо суб’єктивно, бо присутні своїми виступами привносили емоції та переконання, що базуються скоріше на вірі, ніж на фактах.
Власне, саме такою була ідея. Обговорювати питання історії, що є для нас контроверсійними. Витягати на поверхню ті дискусійні моменти, що розколюють суспільство, та намагатись дійти спільного знаменника. На цьому шляху тема «Ленін. Світле минуле і тоталітаризм» була сформульована цілком правильно.

Тема ленінської епохи дуже болюча для українців – доведено заняттям Недільного університету. Слухачі (хоча коректніше буде сказати активні учасники дискусії) з готовністю ділилися своїми думками на рахунок «світлого минулого» і його впливу на наше сьогодення.
На жаль, справа Леніна досі живе – в головах у багатьох українців. У нашій аудиторії таких було не багато, але заяви їхні були вельми показовими. Серед таких: «Що там такого в тій ленінської ідеології, що ви все з нею боретеся», «Не хочу я позбавлятися від «Леніна в голові!», «Ленін трудився для загального блага» і багато іншого. Не менш вражаючою була історія, мабуть, найстаршої учасниці заняття, батько якої був репресований у 1951 році, при цьому вона продовжує захищати комунізм донині. Ці люди не ідентифікують свої політичні погляди як комуністичні і протестують проти того, щоб їх називали комуністами. Проте сам спосіб мислення і життя їх не відійшов далеко від «совєтського»: спогади про «дешеву ковбасу» та ефемерну стабільність затьмарюють дефіцит вищезгаданої ковбаси та відсутність перспектив.
До слова про самих членів комуністичної партії Дніпропетровська – на запрошення відвідати заняття та взяти участь у дискусії вони не відгукнулись.
У цілому ж публіка цього разу була більш ніж різноманітна – від поборників комунізму до студентів, вчителів, викладачів, представників релігійних організацій. З одного боку, це дозволило почути різні точки зору. З іншого, можливо, очікування професійних істориків були дещо невиправданими.
Дискусії передувала лекція модератора заняття д-ра Ігоря Щупака. Разом із присутніми він сформулював питання, на які би хотіли почути відповіді присутні, та протягом заняття висвітлював підняті проблеми з поправкою на нові питання, що виникали у ході дискусії.
Старе руйнуємо – що пропонуємо? Питання, що бентежить не лише прорадянськи налаштованих громадян. Власне, це навіть не захист «ленінських» цінностей. Це здорове бажання визначитись із перспективами, заглянути у завтрашній день, тривога за майбутнє. Ігор Щупак дає відповідь на це питання – пропонуємо загальнолюдські цінності, що не вкладаютьсяпоруч з ідеями родом з комунізму. Держава для людей, а не люди для держави. Держава – це люди, а не влада. Значить ми можемо брати участь у творенні своєї держави, такою, якою вона має бути, і не чекати змін від правлячої верхівки.
Багато із запропонованих питань так і не були обговореними за браком часу. Проте було запропоновано продовжити обговорення в рамках наступного заняття, яке відбудеться 15 лютого.Тема його визначена як «Нації, націоналізм, патріотизм: між українцями та євреями?».