Церемонія пам'яті жертв Голокосту до Йом а-Шоа

02 травня м. Дніпро доєдналося до вшанування Йом а-Шоа (Дня Катастрофи і героїзму європейського єврейства). Завдяки Ізраїльському культурному центру «Натів» та його керівнику – другому секретарю Посольства Держави Ізраїль в Україні В’ячеславу Смоткіну, Дніпровській єврейській громаді та її очільнику рабину Шмуелю Камінецькому, представникам інших єврейських організацій, учням 144 школи та звичайним містянам пам'ять 6 мільйонів жертв нацистського геноциду було вшановано й у Дніпрі.

Головний рабин Дніпра та Дніпровського регіону Шмуель Камінецький підкреслив, що, незважаючи на справжню Катастрофу, яку пережили єврейські громади України під час німецької окупації, єврейське життя в сучасній Україні триває. Страх перед своїм єврейським походженням, породжений нацистським терором, радянським антисемітизмом, відступає, і вже молоді покоління громадян незалежної України пишаються своїм єврейським корінням, традиціями, вірою тощо.

Керівник представництва філії «Сохнут-Україна» пан Рафаель Хельцер підкреслив, що цей пам’ятний день, а також сам факт створення та існування Держави Ізраїль – наочне свідчення поразки задумів нацистів та їхніх поплічників.

Заступник директора Музею «Пам'ять єврейського народу та Голокост в Україні» д- р Єгор Врадій зазначив про важливість розуміння людського виміру Катастрофи, адже за числами приховані людські життя, а отже – неповторні світи, знищені німецьким тоталітаризмом. Не менш важливо, що цей День – це момент вшанування євреїв, що боролися з нацизмом – повстанців Тучинського гетто на Волині, які першими на окупованих територіях практично без зброї протистояли нацистам та їхнім поплічникам восени 1942 р.; українського єврея Олександра Печерського та його товаришів – в’язнів табору смерті Собібор, що вчинили здавалось би неможливе – у 1943 р. підняли повстання на нацистській «фабриці смерті» та врятували життя сотень інших людей. Цей перелік можна продовжувати. Пам'ять про цих людей надзвичайно важлива, адже заперечує дотепер розповсюджені міфи про покірність євреїв своїй долі та буцімто їхнє непротивлення абсолютному злу, яким був нацизм.

Затамувавши подих присутні дослухались до слів Асі (Естер) Штерн, яка у 1939 р. мешкала зі своєю мамою у Варшаві та, як і сотні тисяч інших євреїв опинилася у гетто. Тільки завдяки щасливому випадку та допомозі польських друзів їй вдалося нелегально перетнути кордон між німецькою та радянською зонами окупації та у такий спосіб врятувати своє життя. Проте й дотепер 93-річна жінка пам’ятає про ту атмосферу страху, яка панувала серед євреїв міста одразу після встановлення нацистського панування.

Кількість людей, які посеред робочого дня знайшли час, аби вшанувати пам'ять жертв Катастрофи, а також частка молоді серед присутніх, вражають та дозволяють сподіватись, що ідеї цінності людського життя, взаємної поваги незалежно від релігійної, етнічної чи расової приналежності не втратять актуальності та будуть моральними запобіжниками трагедіями, які людство пережило у ХХ ст.